Характеристика покоління Z

Метою вебінару є визначення шляхів партнерства між поколіннями X, Y, Z для підвищення якості освітнього процесу.

Анотація Сучасні діти, як і ми, дорослі, ж Тле набагато активніше. Вони змалечку мають доступ до інформаційного, новинного контенту всього світу, спостерігають за багатьма подіями в реальному часі, долучаються до них он-лайн або оф-лайн. Крім того, певну частину інформації вони відтворюють (або створюють) на сторінках соціальних мереж, беруть як модель для живого спілкування. Це є факт. І завдання для дорослих – навчити дитину робити це якісно, щоб вона не зазнала морального травмування, спотворення світогляду, а головне – не стала жертвою маніпуляцій. На жаль, дорослі – батьки, вчителі – від невміння допомогти дитині навчитися жити в медіапросторі, виносять жорсткий вердикт: «заборонити»! Інтернет, смартфон, айфон, комп’ютер, комп’ютерні ігри – заборонити! Світова історія пам’ятає такі моменти заборон, коли в життя людини прийшли наука, книга, техніка. Ми знаємо, чим це закінчилося: прогрес став частиною життя людини! Його не можна заборонити! Тож запрошую до відвертої розмови про життя дітей та дорослих у сучасному медіапросторі.

Типовий Z

ми зосередилися на наступному поколінні – поколінні Z – усіх тих, кому зараз від 14 до 22 років.

Із задоволенням ділюся результатами першого етапу проекту – глибинного якісно-етнографічного дослідження київських представників покоління Z.

Отже, всім привіт, я – Даня, мені 17 років. Я із забезпеченої київської сім’ї. Усі кажуть, що я – типовий Z. І зараз я розповім вам про свої 10 «ХОЧУ».

Хочу №1: Хочу відповіді на запитання «Навіщо?»

Якщо ви хочете домогтися від мене повної віддачі – вам доведеться поясє ти через розуміння, а не через примус. Я налвсю мою можливу ініціативу. У мене абсолютно непереборне бажання робити те, що хочеться, а не те, що треба.

«Краще втомлений від того, що подобається, ніж просто зай*** ний!» (Назар, 16 років)

«Круто но бути щасливим!» (Женя, 14 років)

Хочу №2: Хочу бути значущим

Ну, по-перше, це відчувати свою цінність для світу. Хочу бути корисним – створювати рішензвільства.

«Потрібно розвивати аеродинамічну галузь в Україні. Тому вибрав КПІ » (Віталік, 15 років)

«Мене дуже хвилює урбаністика Києва. Дуже дратує те, який вигляд мавоасивим» (Яся, 17 років)

По-друге, це бути прикладом для о/p–>

«Хочу, щоб на мене рівнялись. Це дуже мотивує!» (Данило, 16 років)

«Хочу бачити навколо себе щасливих людей. Хочу бути “менеджером із щастя” в компанії» (Маша, 15 років)

«Хочу допомагати людям. Ми часто забуваємо, що головне – люди» (Маша,18 років)

По-третє, це бути розвиненим, активним, успішним, не ледарем – це модно.

«Бноати розмову на різні теми – і про техніку, і про книги, і про музику… Треба постійно вдосконалюватися» (Костя,17 років)

«Зараз страшно втратити якусь інформацію» (Женя,p:p:paragraph –>

«У мене встановлені Wikium, Duolingo, Поліглот – треба вчити мови, розвивати мозок. Але я про них часто забуваю. Буває через два тижні згадаю» (Ю /- wp:paragraph –>

«Зараз модно читати антиутопії, типу “1984”, або “Атлант розправив плечі”. Не всі розуміють, про що там. Але можна запостити в Інстаграмі, щоб всі думали, що ти типу розумний» (Льоша, 19 років)

Хочу №3: Хочу швидкого резулtragraph –>

Я не вмію і не готовий чекати. Підкачатися було б добре. Але мені цікавіше програмування – там написав код і одЦекачаєшся – і дуже довго немає прогресу.
 Мої смаки, цінності, орієнтири та обставини навколо занадто швидко змінюються. Постійно Яоб вибрати телефон, а не майбутній фах. Тут хоча б результат можна побачити. А планувати і визначатися з майбутнім взагалі складно. Я особисто далекосяжно не планую, тому що не хочу бути «пов’язаним». Ну ви зрозуміли: іпотека і діти поки що зовсім не для мене…

Хочу №4: Хочу припускатися власних помилок

«Молодь зараз простіше ставиться до помилок, з гумором. А міленіали – повільні, у них немає амбіцтьть» (Єлисей, 17років)

«Я завжди вважаю, що той досвід, який чев, те, що він мені нічого не дав, – це теж результат. Я розумію, що це теж моє якесь особисте розуміння, що буде далі» (Женя, 21 рік)

Хочу №5: Хочу практичності

<исоволений освітою в Україні. Ще й втомлююся сильно. Школа та універ – це якийсь постійний нетворкінг, а не джерело практичних знань, які можна застосувати. Учитель – це не той, хто знає як, а той, хто вміє. Усі мої знайомі кажуть, що ходіння до школи нічого не дає і сильно виснажує.

При цьому батьки з все життя коту під хвіст. А я їм пояснюю, що життя залежить від спеціальності, яку я виберу. Потрібно урізати половину вхідної інформації та поглиблено вивчати щось одне, наприклад хімію, тобто те, що мені подобається. Об’єктивно, найважливіші знання – це іноземні мови, просто must!; мистецтво публічних виступів; ділове спілкування; системне мислення; міжособистісне спілкування; математика та технології.

«За кордоном вивчають курси з лідерських якостей, стрес-менеджменту, вирішення конфліктів. У нас це ніби теж є. Але, о Боже! Що ми вчили на цих предметах – це був жах. Купа різної, непотрібної нікому маячні» (Катя, 21 рік)

«Потрапивши на роботу, я зрозуміла, що нічого з того, чого нас вчать там, не може . Навіщо вирішувати якісь завдання з економіки, якщо в підручнику примітка – «за ідеальних умов». Такого не буваьспливати так чи інакше» (Яна, 19 років)

А ще мені потрібен gap year (перерва між закінченням школи і вступом до вишу. – K.Fund Media) – щоб усвідомлено вибрати, чим займатися далі. Але, я знаю, що в нас так не заведено, і мене не зрозуміють…

«Я не був готовий так швидко вибрати з чим пов’язати своє майбутнє життя. Я ж нічого не пробував ще і не знаю! Класно, як в Америці, – gap year. За цей час можна розібратися в собі, зрозуміти, чого саме ти хочеш, спробувати робити щось» (Льоша, 19 років)

«Мої батьки не зрозуміли б цього. Усі мої друзі вступали. Навіть у мене, коли дізнавалася, що хтось не вступив, виникає відчуття, що щось з ним не те» (Настя, 20 років)

Іноді, звісно, це перетворюється на прокрастинацію – пройти ще один курс, прочитати ще одну статтю, замість того, щоб робити реальні дії. І намагатися дочекатися моменту, коли будеш повністю готовий.

Хочу №6: Хочу мислити глобально

«Моя мрія – побувати в Індії. Я навіть на підлозі спала б, аби потрапити туди. А потім у Корею» (Олександра, 20 років)

Думаю про навчання та роботу закордоном. Мої друзі думають про Польщу чи Німеччину. Хочу поїхати, повернутися і культурно піднімати країну.

«Звалювати за коркотися чи ні – не знаю…» (Назар, 16 років)

«Берлін – це ж як Київ на максималках. Жити комфортніше, все зручно». (Макс, 14 років)

Хочу №7: Хочу свободи

Мої батьки – вони як друзі. Намагаються виправляти помилки бабусь-дідусів – менш суворі, розум пчає часу на спілкування. Я їх поважаю. Але їхня гіперопіка пригнічує мою свободу. Вони занадто оберігають від будь-якого негативного впливу зовнішнього середовища. Я не керую своїм життям – по суті, батьки управляють. Повний контроль. І я відчуваю себе пригніченим. А я хочу свободи! Я хочу самостійності! Але тільки в прийнятті рішень і відповідальності за життєві рішення – хочу вирішувамані побуту (платити комуналку, прати) я самостійності не хочу – я дуже звикміїжджати не поспішаю:)

«У мене хороші житлові умови і у мене завжди є їжа, завжди є, хто випере. У мене, в принципі, немає жодних клопотів. Абсолютно безтурботне життя. Тобто моє бажання жити окремо було б аргументоване лише тим, що хочеться свободи» (Настя, 20 років)

Я не дуже хочу жити, як батьки, за застарілими принципами. Але все одно все буде традиційно, тобто «весілля і діти до 30 років». Тільки я буду покращеною версією батьків і реальним прикладом для моїх дітей!

Хочу №8: Хочу живого спілкування із друзями

По-перше, розберемося з поняттями. Друзі – це не вимушене спілкування, як з однокласниками або одногрупниками, це об’єднання людей зі спільними інтересами.

По-друге, в дружбі я ціную прямоту, відкритість і розкутість. Тому надаю перевагу живому спілкуванню – це є близьким мені, до душі. Я бачу емоції, це не підробити, як в інста-сторіз.

Але реальність така, що більше я спілкуюся в телефоні, ніж на вулиці. Майже не гуляємо – уроки, потім репетитори і додаткові завдання, у нас елементарно г хому хочу розвивати особисті комунікативні якості, вміння знайомитися, налагоджувати контакт із людьми.

«Зараз складно підлаштуватися під графік один одного. Мені через це здається, що в живій розмові я вдвічі повільніше формулюю свої думки. Аж противно» (Діана, 14 років)

Інтернет – це наше життя. на

«Я часто знаю про людей, з якими не спілкуюся, дуже багато просто тому, що стежу за ними в Інстаграм. Точно так само, як вони за мною. Коли ми зустрічаємося, ми в курсі, що відбувається в житті один одного» (Вероніка, 21 рік)

Якщо не на навчанні, я проводжу час вдома з ґаджетами, «розвантажую» голову. Дивлюся різні «залипальні» відео – ну це відео з короткими кадрами ні про що – щось рівно нарізають, мнуть, розливають. Дивлюся влогерів – Івана Гая, Сашу Спілберг, Катю Клеп та інших. Щорорії, часто на побутові теми, наприклад, про стосунки в парі, з друзями, батьками, про роботу (Мадам Кака, Настя Івлєєва, Євгеній Кулик, Юрій Кузнецовський).

Я дивлюся серіали, люблю реалістичність і несподівані повороти сюжету. Зараз модні, ті, які всі обговорюють і їх соромно не знати, – The end GaMirror, Mister Robot, Breaking Bad, Sherlock, Vikings. Деякі мої друзі дивляться наш серіал «Школа» – про те, як живуть школярі, вони порівнюють себе з ними, чи все показано правильно.

Іноді такий ретрит – чайочок, серіальчик, і так на цілий день.
 Ну і, звісно ж, я граю в «танчики». А ще в Dota, CS GO і Assassin’s Creed.

Я слухаю реп носльні, часто зовсім вульгарні тексти: Kendrick Lamar, Drake, Lil Pump; російський реп – Kizaru, T-fest, PhraoH, «Скриптонит» і навіть Face (ну ви ж знаєте, це той, що Ещкере) ну і «інтелігентний» російський реп «з глибоким змістом» – Oxxxymiron, «Miyagi & Эндшпиль».

Хочу №9: Хочу бути простішим

Особилебагатьох це важливо. МОДНО БУТИ МОДНИМ. Я маю справляти враження на оточення. І зовнішній вигляд теж важливий. Я маю здаватися крутішим, ніж є насправді.

Витрати – вони всюди. Як би я не хотів бути мінімалістом в глибині душі, я розумію, що ми не можемо не споживати. Так система влаштована. Виходить внутрішній конфлікт: з одного боку, хочу бути мінімалістом, але це майже нереально в суспільстві демонстративного споживання!< бнос, але краще їздити на таксі. Якщо я їжджу на Ланосі – всім зрозуміло, що грошей – в мене грошей!

«Я нещодавно відвезла речі в дитбудинок. Мені не подобається, коли я заходжу до кімнати – і там багато предметів. Але потім якісь кофтинки все одно з’являються знову» (Настя, 16 років)

Ну і ще кілька речей розповім про себе, щоб ви про мене більше дізналися…

«Нам просто поки що здається, що ми до цього взагалі жодного відношення не маємо і це нвпє батьки» (Катерина, 19 років)

«Якщо щось стосується того, що відбувається в Україні, – дивлюсь передачу Щу Мв Росії» (Костя, 16 років)

«Хочу відмовитися від молока, воно прийнятне тільки в разі гуманного ставлення до корів на маленьких фермах, де є гарантія якості» (Маша, 15 років)

«Я намагаюся не купувати пластик. Дивлюся на продукт і шукаю, чи можна переробити упаковку. Не купую пластикові торбинки, є спецмішки для цього» (Варвара, 16 років)

Я і ГРОШІ 
 Гроші для мене нецікаві самі по собі, для мене це можливості, інструмент досягнення цілей, а ще – ключ до свободи дій і втілення ідей.

Я ніколи не рахував, скільки мені потрібно для щастя, просто не замислювався над цим. Зараз мої кишенькові витрати – 2-3 тис. грн на місяць. У школі було десь 1,5 тис. грн на місяць. Я й мої друзі переважно платимо картою. Батькам простіше відстежувати, ну й мені ноюaph –>

Мої витрати можна сміливо назвати системними. Наприклад, розподіляю місяць по тижнях. Якщо в якийсь день витратив більше, решту тижня живу на те, що є. Можу, навпаки, спочатку менше витрачати. Зазвичай економлю, щоб потім вже не утискатися. Якби на мене звалилися несподівані 2-3 тис. грн, я б або вклав їх у свій проект, або в криптовалюту, а можливо витратив на навчальні курси або подорож.

Я намагаюся жити за принципом смарт-економії. Це означає, по-перше, – не купувати нічого зайвого і непотрібного. Наприклад, навіщо мені машина – все одно бцеристуватися метро або Uber. І по-друге, – «ми не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі». Іноді економія – не раціональна. Наприклад, дешевий бензин псує систему дорогої машикуше. Вони у нього горять кожні два місяці. А я вибираю нормальні, дорогі у магазині, а замовляю онлайн дешagagraph –>

«Раніше забагато грошей витрачала на непотрібні речі. Зараз мій гардероб – це базові речі, які можна змішувати. Віддала, роздала непотрібні речі, залишила базові – джинси, сорочки сукні» (Дарина, 15 років)

«Я вважаю за краще купоря, 17 років)

«Мій знайомий, йому 27, він з Кривого Рогу, не купує кросівки, дорожчі, ніж 1,2 тис. грн. У нього вони труться кожні три місяці. Я беру «Найки», «Адідас», «Нью Беланс» (ну топові фірми), і у мене вони живуть довго. Тож виходить, що він витрачає більше грошей, ніж /p–>

«Намагаюся знайти смачну їжу. Дорогувато – не страшно, головне смачно, зручно, приємно, приємний персонал. І 60 грн за каву – ок, якщо є автентичність» (Назар,16 років)

Багато моїх подружок знайшли ефективний підхід і гордо називають його Sharing economy – у них спільні з мамою гардероб і косметичка.

«У нас з мамою косметика та речі на двох» (Маша, 15 років)

А ще я за пта медіа (Google play, Apple Music, Netflix) і особливо підтримую вітчизняну музику – «Купуй українське». Це моя свідома позиція, адже так справедливо. До того ж це гарантія високої якості та економія мого часу на пошук нормальної піратської версії.

«Мені подогвця, і я хочу його підтримати, щоб він продовжував робити те, чим він займається». (Віталік, 18 років)

«Прагну не туди, де більше грошей, а до того, що подобається… і це крутіше!» !-

«У юристів успіх вимірюється кількістю виграних справ. У мистецтві – популярністю і так далі. Гроші це важливо, але бути бізнесменом, у якого успіх визначається тільки грошима – не хочу» (Денис, 16 років)

Я з покоління підприємців – хочу одразу відкрити свою справу. Підприємництво – відсутність обмежень для власного потенціалу, а в моєму розумінні – менша відповідальність і навантаження порівняно з роботою на когось. І це більше грошей і незалежності.

«На роботодавця – не подобається: є кар’єрна драбина. А коли в тебе своя компанія – у тебе необмежені можливості, все залежить тільки від твоїх талантів. Ти можеш їх розвивати скільки завгодно» (Макс, 14 років)

Мій друг з не надто забезпеченої сім’ї хоче працювати за наймом. Щоправда, список його вимог до цієї самої компанії доволі великий: міжнародна компанія, вільний графік, чіткі завдання, об’єктивна оцінка зчність бізнесу та корисність для суспільства, керівник – людяний наставник, ну і мінімальна зарплата – від 10 тис. грн.

Хочу №10: Хочу прожити своє життя яскраво!

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

error: Content is protected !!